До Дня людини похилого віку

Сценарій лінійки до Дня людини похилого віку

Мета. Виховувати повагу до людей похилого віку, любов та шану до бабусь і дідусів, увагу до одиноких, самотніх жителів, почуття доброти, милосердя.

Ведучий. Із 1999 року першого жовтня відзначається Міжнародний день людей похилого віку. Людей, на долю яких  лягли тяжкі випробування, людей, яких сьогодні держава неспроможна захистити, їм потрібні наші підтримка, турбота.

В Україні проживає майже два мільйони одиноких людей.

Така вже їхня доля — залишитись у чотирьох стінах сам на сам із своїми проблемами, хворобами. Знали б ви, як вони чекають, щоб хто-небудь із нас завітав до них.

Учень1. Живе одинока людина

Живе одинока людина,

Чому ж ми проходимо мимо?

Живе одинока людина,

Ніким у житті не любима.

І серце у неї відкрите

Для ласки людської й привіту,

Печальним льодком оповите,

Віддалене горем од світу.

Чому ж ми не прийдемо в хату,

її не покличемо з собою?

І буде одна вікувати

Людина з своєю журбою.

Нам легше, бо ми не самотні,

Ходімо ж до неї в світлицю!

І серце людини з безодні

Полине за нами, як птиця.

Учень 2. Людська осінь, як і природа, буває різною.  В одних вона палахкотить розмаїттям барв, у інших — тихим бабиним літом, у третіх — суцільним присмерком, а то й нудьгою, яка пливе у прірву безнадії.

Як старі дерева підтримують гілками одне одного, так і старі люди почувають себе доти, доки вони вкупі. Велика біда, коли старість втрачає опору. До кого прихилитися? З ким доживати віку?

Учень 3. Схилилась яблуня до тину,

Сповна віддавши урожай.

Не ображай стару людину,

Чи чуєш ти, не ображай,

Схилилась до причілка мати,

А в хаті гості, в хаті сміх.

А чом же матір не позвати

До столу, гурту, до усіх?!

Налий ласкаво келишину

Поклич її, бо є ж мета…

Та не до неї, бачте, сину,

Ой, не до неї, бачте сину, -

Він товариство розважа.

Схилилась мати до причілка

В обіймах смутку та біди,

Мені ж згадалася та бджілка,

В осіннім полі тиха бджілка,

Яку прибили холоди.

Ведучий. Серед багатьох наших добрих символів-оберегів є батько і мати, бабуся і дідусь, чиєю любов'ю і вічною турботою, ми завжди зігріті, живемо. Поки живі мати і батько, бабуся і дідусь, то ніяке зло не страшне для дітей та онуків, бо день і ніч вони складають Богові молитви за своїх дорогих кровинок.

Учень 4. Господи, прости наші гріхи!

Матір Божа, заступись, єдина, за дітей,

Онуків дорогих. Якщо ж ми ,

У чомусь перед ними винні,

Ти лиш нас печаллю освяти.

Якщо в житті зустрінеш зла багато,

І в серце закрадеться гіркота,

Нехай тебе зігріють отча хата

І матері безмежна доброта.

Ведучий.  Але не вічні наші рідні. Приходить час, — і ми прощаємося з ними. “  На все воля Божа ”,— кажуть у народі. Як часто не вистачає онукам ніжної, теплої бабусиної руки! Як не вистачає їхнім матерям мудрої поради! І не гоїться в серці рана. Лише притуплюється біль.

Учень 5. В серці не гоїться рана, —

Душу біда напекла.

Бабцю, чого ти так рано

З дому навіки пішла?

3 міста приїдеш в неділю,

Гляну — бабусі нема.

Двір наш — неначе спустілий,

Хата — неначе німа.

Йду за село, де калина

В ноги вклонялась тобі.

Спогад за спогадом лине,—

Я коло тебе в журбі.

Ти ж мене, бабцю, любила,

Більш, ніж себе, берегла,

Словом, слізьми освятила

Шлях мій в життя край села.

Ласкою ніжно ти гріла,

Гріла ти душу мою,

Ти в узголів’ї сиділа

Тихо, поки не засну.

Все забувалось погане,

Кликали дні і діла.

Бабцю, чого ти так рано

З дому навіки пішла?

Ведучий.  А знали б ви, скільки людей живе сьогодні у злигоднях, скільки людей мешкають у напіврозвалених халупах або взагалі навіть не мають даху над толовою. Вони жебракують і раді хоча б шматочку черствого хліба.

Учень 6. Простягає руку, молиться натхненно

У благенькім платті, хусточці рябій,

А у шибку вітер стукає студений:

— Що, мовляв, бабусю, треба тут тобі?

 Людям на вокзалі клопітно і тісно,

Скоро розвезуть їх вдалину авто.

Потемніло небо, хмари сиві виснуть.

А тебе, бабусю, захистить же хто?

Випрошені гроші, дві-чотири гривні

На шматочок хліба, може, ще й на квас...

Україно-нене! Простягни долоні,

Від лихої долі захисти всіх нас.

Ведучий. Друзі, ми живемо з вами добре, і нам важко уявити, що тисячі людей страждають не тільки від холоду, голоду, а ще й через те, що не чують теплого слова, їм немає з ким поговорити.

Учень 7. Виглядала мати із вікна.

Поглядала мати на дорогу.

Другий поверх. Мовчазна стіна

Не розділить радість чи тривогу.

Старість подивляється на шлях, -

Бо оце зосталось стільки, й світу...

Привезли сюди на “ Жигулях ”

Позавчора рідні її діти.

Тут, мовляв, їй буде-веселіш,

(От сиди, стара і веселися),

Від думок — полинова  гіркіш, -

Рідні діти матері зреклися,

Хворе серце плач, по ночах,

Та не шле прокльон до їх порогу.

Озовись надією в очах,

Гомінка напружена дорого!

Ведучий.  Ми всі з вами такі різні люди, та якби кожний, хто може, допоміг би хоча б одній конкретній людині, світ став би набагато кращим.

Учень 8. Лікуймо наші зболені серця,

Лікуймо наші душі зачерствілі.

 Несімо правди непогасний стяг,

І кривда в нашу долю не поцілить.

Є ще спасіння від недуг людських —

Джерела віднайдімо лиш цілющі...

Мов подорожником торкнімося до них,

Й добром розквітнуть, просвітліють душі.

Скропімо серце щире, не черстве,

Людського милосердя еліксиром,

Воно, хоч кволе, знову оживе,

У справедливість й людяність повірить.

Нам би про душу хоч не забути,

Нам би хоч трохи добрішими бути!

 Ми лише раз,— так уже повелося,

Живемо на цій грішній землі...

Хай прокинуться сплячі душі,

Що як квітки у квітнику,

Що потребують дощу і суші

На довгім життєвім шляху.

Хай романтика Віри й Любові,

Слова людського тепла й доброти

Нам порожнини в душах заповнить,

Куди вже війнули ринкові вітри.

Ведучий. Поважайте дорогих вам рідних, будьте чуйними у ставленні до них, - людей похилого віку, бо це є наріжним каменем людяності. Поважай, шануй, роби добро, бо навіть у Заповіті сказано: “ Шануй батька свого  та матір, щоб довгі були твої дні на землі, які Господь, Бог Твій, дає тобі ”.

Ми повинні шанувати батьків, але не забувати також про бабусю й дідуся. Тут хочеться звернутися до кожного особисто: “ Шануй бабусю і дідуся. Бережи їх здоров`я, старайся принести їм щастя. Чиж довше житимуть твої бабуся і дідусь, тим більше мудрості і душевної теплоти вкладуть вони в твоє серце ”.

Хочеться вірити, що ніхто з нас не забуде своїх батьків, особливо тоді, коли до них прийде старість. Що ви будете пам'ятати про своє коріння, про те, що  ти  - людина.      

Учень 9. Бути людиною — не дуже просто.

Бути людиною — геройство в наші  дні.

Устатн й крикнути з трибуни, із помосту:

 О люди, залишайтеся людьми!